понеділок, 22 червня 2015 р.

The Rain Before it Falls

Сьогодні хочу розповісти про книгу, яка минулого тижня -потрапила мені до рук. Точніше, на екран монітора. Вранці, заваривши на роботі горнятко кави, дала собі слово: "Прочитаю дві сторіночки, так, для настрою, і все - берусь до роботи." І... не змогла зупинитись, поки не дочитала до останньої крапочки.

Книга називається "Поки не випав дощ", хоча англійською 'The Rain Before it Falls' - звучить правильніше. Автор - британець Джонатан Коу (чоловік! що найдивніше, бо книга написана про жінок, від імені жінки і... по-жіночому - в хорошому значенні).

Історія, яка описується в книзі, охоплює період з 1941-го року десь до середини 90-х, а може й до початку 2000-х, я точно не зрозуміла. Це сімейна сага про три покоління жінок - бабусю, маму та доньку. Історія трагічна, сповнена ілюзій та розчарувань, кохання та самотності, дивних поворотів долі та неочікуваних співпадінь. Це книга спогадів, записаних на магнітофонну плівку, спроба описати в барвах чорно-білі фото та перенести читача (чи слухача) в його уяві майже на півсторіччя назад.

Текст дуже приємний для читання, спокійний, розмірений, але й достатньо динамічний. Коли читаєш складається враження, що очі бігають не чорно-білими рядками тексту, а дивляться гарно знятий фільм - цікавий, добре зрежисований і аж до останньої хвилини не розгаданий. Кінцівку передбачити неможливо.

В книзі є такий діалог. Головна героїня запитує у п'ятирічої дівчинки Теа: "Який твій улюблений дощ?", на що та відповідає - "Той, який ще не випав". "Але ж якщо дощ ще не випав, то його й не було", - намагаться спиратись на дорослу логіку героїня. "Саме за це я його й люблю", - відповідає маля. І спробуйте сказати, що вона не права.

Немає коментарів:

Дописати коментар