неділю, 6 вересня 2015 р.

Над гніздом зозулі

Тема перебування головних героїв в психіатричній лікарні та їхньої боротьби з усілякими психічними розладами є однією з найцікавіших та  найуспішніших не лише в літературі, а й в кіно. Хто з нас не бачив "Людину дощу" з Дастіном Хофманом, "Перерване життя" з Анджеліною Джолі або, один з найкращих на мою думку фільмів, "Острів проклятих" з Леонардо ді Капріо. Але є один твір, який вже давно встиг стати класикою, - "Політ над гніздом зозулі" Кена Кізі. Сьогодні я хочу розповісти саме про нього. Вся оповідь у книзі ведеться від імені очевидця тих подій та їхнього безпосереднього учасника - давнього пацієнта психіатричної лікарні велетня-індіанця на прізвисько Вождь. Всі мешканці лікарні чомусь впевнені що він глухонімий, тому не приховують у його товаристві ані своїх думок, ані висловлювань. Людина-стіна, яка натомість має повноцінні вуха і не до кінця пропалений "лікувальним" струмом мозок. Розмірене лікарняне життя перевертається з ніг на голову з появою у відділенні нового пацієнта - нахабного афериста та забіяки Рендела Патріка Макмерфі. Відбуваючи чергове покарання у виправній колонії, він зчиняє там бійку та потрапляє до закладу дещо іншої "спеціалізації". На перший погляд такий варіант є навіть більш привабливим - триразове харчування, м'яка постіль, жодно важкої праці, та ще й можна влаштовувати турніри з покеру у післяобідні години. Проте... керує усім цим продуманим, роками налагодженим механізмом старша медсестра відділення, владна тиранічна місс Гнусен. І вона не потерпить на своїй території жодного зухвалого спротиву...

Історія надзвичайно цікава, захоплює практично з перших сторінок. Але, на відміну від перелічених мною вище кінематографічних творів, головною темою цієї книги є не боротьба з шизофренією чи параноєю, а намагання відвоювати у "владодержателя" клаптик особистої свободи. Разом з "1984" Оруелла  "Політ..." увійшов до топ-10 книг про боротьбу людини із системою. Ця книга справді проектує модель закритого недемократичного суспільства, де здоровий глузд наштовхується на непробивну владну стіну. І якщо потрапити в це суспільство нескладно, то самотужки вибратись назовні майже неможливо. 

Порівнювати книгу з фільмом важко. Цю історію треба як прочитати, так і подивитись. Обов'язково. Роль Рендела Макмерфі наче "скроєна" під Джека Ніколсона. Та й сам фільм вже давно став класикою. Але спершу, все ж таки раджу прочитати книгу, оскільки кінцівка історії доволі несподівана, а сама історії розказана значно детальніше, та й Вождь тут відіграє не останню роль, чого не скажеш про кінематографічну версію.
Усім "смачного" читання і хороших вражень!