Книга Василя Шкляра "Залишенець" про холодноярівського отамана Чорного Ворона потрапила мені до рук завдяки чудовому явищу буккросингу. І з першої ж сторінки захопила мене настільки, що відірватись я від неї вже не змогла. З історією отаманів Холодного Яру я, зізнаюсь відверто, знайома не була. У нас якось більш прийнято говорити про національно-визвольний рух тут, на Заході України, а от про Лівобережжя чомусь забувається. Але боротьба тривала не лише на теренах Галичини. А історію своєї держави слід знати.Сюжет дуже цікавий, вщент насичений подіями, але без надмірності. Опис подій ведеться то від імені отамана Чорного Ворона, то від третьої особи, а іноді - і мовою офіційних документів "комуни", що дає читачу змогу поглянути на події, описані в книзі, зі всіх можливих сторін. Мова роману - це взагалі особлива тема. Серед книг українських авторів, які мені довелося прочитати останнім часом, можу порівняти мову Шкляра хіба що з Володимиром Лисом в його "Соломії..." та "Столітті Якова". В "Залишенці" слова настільки ж приємні до сприйняття, описи та порівняння - соковиті, і навіть лайка красива )). Сюжет не відпускає вас ні на хвилину, і хоч нам усім добре відомо, хто переміг у тій боротьбі, та крихітна надія на вдалий фінал не залишає.
Книга є обов'язковою до прочитання усім, хто називає себе українцем. Історія народжується щодня. А нерідко вона ще й повторюється...
Немає коментарів:
Дописати коментар